Рыжик на обочине

У ремонтника техники ничего в жизни не происходит. Об этом книжка. Тем и хороша. Погони, драки, стрельба, спасение мира. Вы не устали от всего этого? Если да, то можно уделить внимание ничем не примечательной жизни технического специалиста, который даже в своей деятельности звёзд с неба не хватает. Скучно? Нет, мне так не показалось. Наоборот, этот педантичный, милый человек с женским именем сделал настроение ровнее, сон крепче, улыбку уверенней.Хоть романчик ни о чём, у «Рыжика» есть и завязка и развязка. Главная интрига, кто на самом деле этот мальчик, который пришел к главному герою. Ответ кого-то разочарует, наверное, но меня наоборот успокоил и Энн Тайлер я говорю спасибо не только за концовку, но и в целом за всю эту историю.

О, ця ні з чим не порівнювана радість читання новинки, якої ще майже ні в кого нема!Днями, а точніше вчора, мені до рук потрапила тільки-тільки видана нова книжка Енн Тайлер «Рудий на узбіччі». Вчора до рук потрапила, а сьогодні вранці я вже відмітила її у прочитаному. Бо невеличкий обсяг – 192 сторінки, легка оповідь, живі та теплі персонажі, а головне – той самий фірмовий еннтайлерівський стиль тонкої ненав’язливої (чуєш мене, авторко «Спитайте Мієчку»? не-нав’-яз-ли-во-ї!) іронії, і ось ти бачиш себе із книжкою у руках, коли на годиннику пів на п’яту ранку. Бо страх як цікаво дочитати просто зараз! У центрі оповіді – 44-річний технар-відлюдник Міка Мортімер. Він живе у підвалі будинку, де здаються в оренду квартири, і виконує роль завхоза – дивиться за порядком, комунікує між власником та орендаторами, допомагає мешканцям замінити лампочки чи встановити поручні у ванній кімнаті одної старенької панни, хворої на рак. Так, це не надто інтелектуальна і високооплачувана робота, але в нього є дах над головою і немає потреби платити квартплату власнику. Насправді, робота в нього є – він власник (і єдиний працівник) фірми «Технар-відлюдник», яка займається дрібною допомогою із комп’ютерами. Регулярно хтось набирає Міку по телефону і благає допомогти із втраченими файлами, або принтером, який забастував, або із паролем до вайфаю, який знов десь загубився. Тоді Міка сідає у свою автівку, встановлює на даху табличку «Технар-відлюдник» і, дотримуючись абсолютно всіх правил дорожнього руху, їде по виклику. По четвергам він ретельно прибирає у квартирі, по понеділках – виставляє сміття у порядку, визначеному правилами сортування сміття на переробку і стережіться той з мешканців його кондомініуму, хто нехтує обов’язковим правилом «спочатку сплющіть картонні коробки, а потім вже складайте їх у бак»! Міка вирахує по наліпках, хто саме з мешканців то був, і обов’язково зробить розсилку по всьому дому, вказавши прізвища порушників! У Міки є безліч братів та сестер, які вже мають безліч своїх дітей (і навіть онуків, адже у родині він – наймолодший), але власної сім’ї в нього нема. Відносини із жінкою, з якою йому зручно (і головне – передбачувано) він підтримує у форматі «я сьогодні зготовлю свій фірмовий чілі, а ти принесеш кукурудзяний хліб та вино, будемо дивитися серіал весь вечір, поки тобі не стане час вертатися додому».Як ви розумієте, у житті Міки все розграфовано, пронумеровано, окреслено і має чіткий час для виконання. Міка вважає, що він щасливий, аж поки на ґанку його дому не опиняється підліток, який щиро вважає його батьком…Ні, це звісно не «мильна опера», де втрачені у дитинстві брати та сестри знаходять себе по родимих плямах на сідничках. Це напрочуд тепла історія про щастя та його форми. Про те, як важливо розмовляти із своїми близькими словами, а не сподіватися, що вони вміють читати ваші думки, особливо ті, які ви старанно ховаєте за пристойністю. Про те, що навіть жартома кинуте необережно слово може зруйнувати те, що роками відбудовувалося між вами. Про те, що інколи варто порушувати навіть власні правила (але не дорожнього руху, боже збав! Чи правила складання сміття на переробку!).Це вже друга історія від Енн Тайлер, якою я повністю і до останку захоплена. І це вже точно ознака того, що решту її книг я із задоволенням куплятиму і читатиму. Дякую «Фабулі» за якісне видання, за відмінний переклад і особливо – за швидкість донесення на український ринок дійсно якісної літератури (роман був виданий у 2020 році і тоді ж висунутий на Букера, до речі). 5 з 5 зірочок ️️️️️ гудрідзу!

Книга Энн Тайлер «Рыжик на обочине» станет хорошим отвлечением в зимние морозные вечера. Вот прям в эту пору идеально. Когда до новогоднего настроения совсем далеко, а чего-то лёгкого и ободряющего хочется уже сейчас.В этой книге нет ничего такого, что могло бы поразить вас, сбить с ног и заставить потерять дар речи. Тайлер не про это. Где-то я прочитала «что это тихая проза» наверно она идеально подойдет для тех, кто уже имеет семью, или наоборот нет, а так же тем, кто перевалил за восемнадцать уже давно.Рассказ о жизни Майки, сорокалетнего и отнюдь не солидного мужчины увлек сразу, чего уж там книга небольшая и я прочитала ее за вечер. Упорядоченная до нелепости жизнь мужчины идет коту под хвост, когда к нему заявляется мальчонка и говорит «здрасьте, вы случайно не мой папа?» его бросает очередная женщина, а семья безбожно троллит Майки за навязчивое желание мыть кухню по четвергам исключительно по одному шкафчику.Читала я и думала, боже как похоже на реальную жизнь, сборища родственников, где каждый выделывается, боязнь старости и одиночества, желание что-то изменить.Как-то Тайлер пишет человечно, может дернуть читателя за больное, даже такой легчайшей историей. Улыбка при чтении, то и дело появлялась на моем лице. Написано как всегда с юмором, иронией.Знаете, Игорь Алюков, главный редактор Фантом Пресс написал что это «книжка-утешение» так и есть. В ней громадный луч надежды, что даже в самом беспросветном трындеце все будет хорошо.И да. Будет!

Майка Мортимер - технарь-отшельник. Он перфекционист, у него все по расписанию и на своем месте. Но вот от него уходит девушка, а на пороге появляется парень, который утверждает, что он его сын. Это дает Майке повод переосмыслить прошлое, понять, почему жизнь пошла именно так, а не иначе, кто был виноват в расставании. Действительно, часто мы принимаем важные решения из-за мелочей, которые спустя годы становятся какими-то глобальными причинами. А может стоит взглянуть на ситуацию глазами другой стороны? Может ты не так непогрешим? Простая история, обычные люди, оставляет приятное послевкусие.

«Рыжик на обочине» - мое первое знакомство с автором, лауреатом Пулитцеровской премии 1989 года.Это история добряка Майки, плохо понимающего женщин. Товарищ живет упорядоченной жизнью, в которой, казалось бы все по плану. Но вод беда – подруга хочется съехаться, а герой то ли этого не понимает, то ли делает вид. А потом еще ему на голову сваливается какой-то парень, предполагающий, что Майка может быть его отцом.В общем, спокойной холостяцкой жизни с ее каждодневными ритуалами и делами приходит конец.Роман очень легкий, местами трогательный и даже чуть забавный. Тут нет особых драм, что меня порадовало. Слог автора прост, но это не вызывало отторжения. У Энн Тайлер очень здорово получилась сцена семейного ужина – куча родственников: брат, сестры, их мужья, многочисленные дети. В общем, суета сует. Это было презабавно и очень жизненно. А я в очередной раз убедилась, что от географии, религии, языка и национальности мало что зависит – обычные люди, как говориться, они и в Африке обычные люди.Главный герой ближе к финалу книги все же стал мне симпатичен, я переживала за его любовную историю, когда этот дурачок (это я ласково) начал все же что-то понимать. Ну и развязка истории, несмотря на свою сентиментальность, мне понравилась. Трогательно.«Рыжик на обочине» - книга на один раз, конечно, но для отдыха, на мой взгляд, неплохой вариант.